» Архив автора: LexIntels

Керуючий партнер «ЛЕКС ІНТЕЛЗ» — доповідач Міжнародної програми стажування «Сучасні правові системи»

Лемещук Наталя Вадимівна, яка є керуючим партнером патентно-правової фірми «ЛЕКС ІНТЕЛЗ», 21 липня 2021 року провела лекцію на тему: «Захист від недобросовісної конкуренції в Україні».

 

Лекція відбулась в рамках проекту Економіко-правового факультету Одеського національного університету “Крос-культурні комунікації в професійній сфері”. Ця міжнародна програма стажування проводиться вже втричі; у цьому році вона була організована спільно з Вищою школою права «Әділет» Каспійського університету (м. Алмати) для викладачів із Казахстану.

 

У ході лекції висвітлювались питання правового регулювання порушення правил чесного ведення бізнесу, включаючи міжнародні договори, які діють і в Україні, і в Республіці Казахстан (наприклад, Паризька конвенція про охорону промислової власності, Угода ТРІПС), процедури звернення до органів Антимонопольного комітету України із заявою про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, проблемні питання, що виникають в процесі правозастосування.

 

Особливу увагу Наталя Лемещук приділила недобросовісній конкуренції у сфері інтелектуальної власності: неправомірному використанні ділової репутації, а саме, використанню торговельних марок, фірмових найменувань, рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів без згоди їх власника (компанії чи підприємця), що має пріоритет; копіюванню зовнішнього вигляду товарів інших виробників, що призводить до змішування їх діяльності з діяльністю порушників. За рахунок такого неправомірного використання позначень, копіювання зовнішнього вигляду виробів, порушники отримують необґрунтовану вигоду, пожинаючи плоди зусиль тих компаній, які вклали багато часу, праці та коштів у свою популярність, добре ім’я і гарну якість.

 

В ході лекції також були розібрані практичні справи з недобросовісної конкуренції, в яких Патентно-правова фірма «ЛЕКС ІНТЕЛЗ» захищала права своїх клієнтів від подібних порушень і зверталась в їх інтересах як в Антимонопольний комітет, так і до господарських судів України.

Патентно-правова фірма «ЛЕКС ІНТЕЛЗ» в The Legal 500

Патентно-правова фірма «ЛЕКС ІНТЕЛЗ» увійшла до міжнародного рейтингу юридичних фірм The Legal 500 в номінації «Leading Firm – 2021».

 

The Legal 500 широко відома як незалежна міжнародна компанія, заснована ще в 1987 році, метою якої є надання міжнародному співтовариству актуальної та достовірної інформації про юридичні фірми та їх провідних спеціалістів.

 

Щоб показати найсучасніший стан глобального юридичного ринку, ця компанія аналізує сильні сторони й переваги юридичних фірм по всьому світу за допомогою спеціально розробленої дослідницької програми і щорічно публікує оновлений рейтинг.

 

Такий рейтинг ґрунтується на великій кількості різних критеріїв, включаючи позитивні результати й досягнення в роботі, цікавість, складність і тривалість проектів, у разі відповідності яким юридичні фірми, як і наша патентно-правова фірма «ЛЕКС ІНТЕЛЗ», отримують право бути включеними до The Legal 500.

Ознайомитися з інформацією про ППФ «ЛЕКС ІНТЕЛЗ» в The Legal 500 ви можете за цим посиланням

Джерело: www.legal500.com/

СИСТЕМИ РЕЄСТРАЦІЇ ТА ОХОРОНИ ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ: загальна характеристика, практичні аспекти

Лемещук Наталія Вадимівна, адвокат, патентний повірений України
Опубліковано: Вісник одеської адвокатури, 2015 року, № 4

Увага! Інформація, яка викладена в цій статті, могла змінитись у зв’язку зі зміною національного або міжнародного законодавства!

 

Одним з найбільш поширених помилок заявників, які вперше стикаються з патентуванням розробки або реєстрацією бренду, є їх бажання, подавши одну заявку, отримати «світовий патент» або реєстрацію торговельної марки «в усьому світі». На жаль, такої можливості не існує, оскільки в сфері інтелектуальної власності діє територіальний принцип патентування/реєстрації об’єктів промислової власності, що означає, що правова охорона надається тільки в тій державі, на території якої виданий відповідний охоронний документ, – патент або свідоцтво.

Разом з тим, за останні десятиліття світовою спільнотою багато зроблено для того, щоб полегшити заявникам процедуру охорони об’єктів інтелектуальної власності за кордоном, знизити вартість отримання прав на них і, в багатьох випадках, подальшого підтримання їх чинності. В результаті, на додаток до національного принципу реєстрації та охорони, встановленого Паризькою конвенцією про охорону промислової власності ще в 1883 році, були створені регіональні та міжнародні системи охорони, з уніфікованими вимогами до заявочних документів та процедури реєстрації, що більшою або меншою мірою вирішує питання територіальної обмеженості охорони.
В рамках даної статті коротко зупинимося на всіх трьох відомих системах і спробуємо проаналізувати їх привабливість для українських заявників. Для зручності, послідовно розглянемо ці системи для найбільш затребуваних об’єктів промислової власності, – торгових марок, промислових зразків і винаходів (корисних моделей).

1. Національна система охорони
Стаття 4 Паризької конвенції про охорону промислової власності (далі – «Паризька конвенція»), яка діє для України з 1991 року, забезпечує «національний режим» охорони, що означає, що іноземні громадяни країн-учасниць Паризької конвенції мають щодо охорони промислової власності такі ж права, як і власні громадяни тієї чи іншої країни. Також цією нормою встановлено право пріоритету – так званий «конвенційний пріоритет», – що означає право іноземного заявника просити охорону в одній або декількох країнах-учасницях, зберігаючи при цьому дату подачі заявки в своїй країні, за умови, що заявка в країні-учасниці Паризької конвенції подана протягом шести місяців – для торгових марок та промислових зразків, і дванадцяти місяців – для винаходів і корисних моделей.

На сьогодні учасниками Паризької конвенції є 176 держав і регіональних організацій, що дає змогу українським заявникам просити охорону практично на будь-якій території світу. У разі успішної реєстрації заявник отримує охоронний документ (патент або свідоцтво), який, відповідно до територіального принципу, підтверджує правову охорону об’єкта саме в цій державі. Строки та умови дії охоронного документа регулюються Паризькою конвенцією і законодавством країни, в якій отримана охорона.
Вартість патентування/реєстрації включає в себе збори, встановлені патентним відомством відповідної держави, а також послуги національного представника, участь якого, як правило, є обов’язковою. У деяких державах процедура патентування/реєстрації може бути здійснена безпосередньо іноземним заявником. Так, відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в сфері охорони промислової власності від 30.06.1993 р., заявники та патентні повірені обох держав можуть безпосередньо вести справи в патентних відомствах, при подачі заявок на видачу охоронних документів, одержанні охоронних документів та підтриманні їх чинності. Аналогічна норма міститься в Угоді між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про співробітництво в сфері охорони промислової власності від 20.10.1993 р. За законодавством США обов’язкова участь представника не вимагається для реєстрації торговельних марок та для отримання патентів, якщо заявником виступаєфізична особа. У США та ПАР також передбачена процедура подачі недорогої попередньої патентної заявки (provisional application), яка може бути здійснена без залучення професійного представника і дозволяє заявнику закріпити пріоритет на свою розробку; протягом 12 місяців на основі попередньої заявки повинна бути подана остаточна заявка, при цьому, в ПАР остаточна заявка подається за участю патентного повіреного. Однак, як показує практика, можливість не залучати фахівця йде іноді на шкоду, а не на користь заявників, оскільки неправильно оформлену заявку не завжди можна виправити на наступних етапах діловодства; тим більше неможливо внести будь-які зміни по суті після прийняття рішення про видачу охоронного документа.
Національна система реєстрації залишається актуальною для заявника у разі, якщо він має намір отримати охорону об’єкта промислової власності на території однієї або двох держав. Наприклад, деяких українських заявників може цікавити охорона об’єкта тільки в РФ і в Республіці Білорусь, крім України, або тільки в Польщі. У цьому випадку отримання охорони безпосередньо в країні, в якій зацікавлений заявник, за правилами Паризької конвенції, може бути виправданим. До даної системи охорони звертаються і в випадках, якщо держави, які цікавлять заявника, не приєдналися до систем регіональної або міжнародної охорони, при переході заявок РСТ на національну фазу і в разі відмови європейського відомства у реєстрації єдиної Торговельної марки Співтовариства, про що йтиметься далі.

 

2. Регіональні системи реєстрації та охорони
Регіональна система передбачає об’єднання декількох держав з метою створення єдиної системи надання правової охорони об’єктам промислової власності; вона також передбачає створення єдиного відомства, що забезпечує прийом, розгляд заявок і видачу охоронних документів.
На сьогодні існує п’ять регіональних організацій, що діють на базі єдиних для кількох країн принципів реєстрації та охорони об’єктів промислової власності:
– Європейська патентна організація, що забезпечує видачу та охорону Європейських патентів на винаходи (European (Unitary) patent);
– Європейське Співтовариство з товарних знаків та промислових зразків, що забезпечує реєстрацію торгових марок Співтовариства (Сommunity trade mark) та промислових зразків Співтовариства (Сommunity design);
– Євразійська патентна організація, що об’єднує країни СНД та забезпечує видачу та охорону Євразійських патентів на винаходи;
– Африканська організація інтелектуальної власності, яка об’єднує франкомовні країни Африки з метою реєстрації та охорони винаходів, промислових зразків і торговельних марок;
– Африканська регіональна організація промислової власності, яка об’єднує більшість англомовних країн Африки та забезпечує реєстрацію і охорону винаходів і промислових зразків.
З огляду на ряд об’єктивних причин наших заявників наразі цікавлять системи, що діють в Євросоюзі, тому зупинимося на них трохи докладніше.

 

2.1. Європейський патент
Європейська патентна організація створена на основі Європейської патентної конвенції, яка була прийнята в 1977 році; на сьогодні організація об’єднує 38 держав Європи, зокрема країни, які не є членами Євросоюзу (наприклад, Норвегію, Швейцарію, Туреччину). Штаб-квартира Європейського патентного відомства знаходиться в м. Мюнхен (Німеччина).
Заявка подається англійською, французькою або німецькою мовою, для українських заявників – з обов’язковою участю представника, атестованого в Європейському патентному відомстві. Прийом заявок здійснюється в містах Мюнхен, Берлін та Гаага. Також передбачена електронна форма подачі заявок, за таких обставин збір за подачу зменшується майже вдвічі. За заявкою проводиться формальна експертиза, патентний пошук, публікація та експертиза по суті, після чого відомством може бути прийнято рішення про видачу європейського патенту. Протягом трьох місяців після отримання патенту потрібно провести процедуру його підтвердження (validation) в державах-учасницях Європейської патентної конвенції, які цікавлять заявника, для чого необхідно звернутися до патентних повірених відповідних країн.
Наданий патентом строк охорони становить 20 років, які відраховуються від дати подачі заявки.
Отримання європейського патенту має як свої переваги, так і недоліки. До переваг, в першу чергу, слід віднести:
– значна економія коштів при подачі єдиної заявки на одній мові, за участю одного представника, і оплатою єдиних зборів в порівнянні з подачею заявок у кожній європейській країні, яка цікавить заявника (на сьогоднішній день сума збору, що сплачуються при подачі заявки, складає від 1 650 євро і вище, і залежить від обсягу заявки і деяких інших обставин);
– у разі отримання негативного звіту про пошук, заявник має можливість відмовитися від подальшої процедури патентування і не сплачувати збір за проведення експертизи;
– процедура Європейського патентного відомства дозволяє заявнику, в залежності від його планів, певною мірою впливати на терміни отримання патенту за рахунок строку публікації заявки, строку для подачі клопотання про проведення експертизи та строку для оплати зборів за видачу патенту (строк отримання патенту може становити від 3 до 5 років).
До основних недоліків відносяться:
– в Європейському відомстві проводиться досить жорстка експертиза, за критеріями охороноздатності, що встановлені для винаходів, отже, заявник повинен бути впевнений не тільки в новизні, але й в винахідницькому рівні (неочевидності) своєї технічної розробки або технології, інакше гроші можуть виявитися витраченими даремно;
– отриманий патент слід підтверджувати (валідувати) в державах-учасницях Європейської патентної конвенції, що може призвести до значних витрат на оплату національних зборів і послуг національних патентних повірених, оплату перекладу опублікованих матеріалів на відповідну державну мову;
– збори за підтримання чинності патенту також сплачуються окремо в кожній державі, в якій було валідовано патент, що тягне за собою додаткові витрати.
Українським заявникам слід пам’ятати, що поданню європейської патентної заявки повинна передувати подача заявки в національне патентне відомство (Укрпатент), відповідно до ст. 37 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

 

2.2. Промисловий зразок Співтовариства
Відомством, що забезпечує надання прав на промислові зразки на території Євросоюзу, є Офіс з гармонізації на внутрішньому ринку, що знаходиться в м. Аліканте (Іспанія). За процедурою, встановленою цим відомством, заявник може отримати охорону в усіх державах – учасницях Європейського Союзу. На сьогодні – це 27 країн Європи. Заявка на реєстрацію промислового зразка Співтовариства подається безпосередньо до Офісу з гармонізації. Заявником може бути особа, яка проживає/перебуває на території Європейського Союзу або на території будь-якої з країн-учасниць Паризької конвенції. Для українських заявників, які хочуть скористатися даною процедурою, необхідна участь атестованого відомством європейського патентного повіреного.
Патент на промисловий зразок Співтовариства надає охорону виробу на 5 років, з можливістю його продовження кілька разів, всього до 25-ти років.
У разі, якщо власник промислового зразка вже почав або планує вести свою діяльність на території декількох країн Європейського Союзу, дана процедура має безсумнівні переваги:
– подання єдиної заявки однією з п’яти європейських мов дозволяє отримати охорону відразу в усіх країнах Євросоюзу, що значно заощаджує кошти заявника;
– за реєстрацію сплачується єдиний збір у розмірі 350 євро, а саме, збір за подачу – 230 євро; збір за публікацію – 120 євро (даний збір вказано для реєстрації одного промислового зразка);
– стандартний строк реєстрації становить близько 1,5 місяців; разом з тим процедура дозволяє подати клопотати про значну відстрочку публікації, що може бути цікаво заявнику з комерційних міркувань;
– надана правова охорона автоматично поширюється на всіх нових членів ЄС без необхідності для заявника здійснювати будь-які юридичні дії у разі вступу до ЄС нових держав.
Ризики/недоліки для заявника:
– Офіс з гармонізації проводить тільки формальну експертизу заявки на реєстрацію промислового зразка Євросоюзу, експертиза на новизну і оригінальність не провадиться. Для того, щоб не зіткнутися зі значними витратами і компенсаціями, пов’язаними з порушенням прав третіх осіб, заявнику необхідно провести попередній патентно-інформаційний пошук і переконатися в тому, що його виріб дійсно є новим і оригінальним;
– оформлення і подання заявки на промисловий зразок безпосередньо до Офісу з гармонізації вимагає участі європейського патентного повіреного для заявників, які не проживають в країнах ЄС. Однак, якщо реєстрація промислового зразка Співтовариства здійснюється в рамках міжнародної реєстрації за Гаазькою системою (див. далі), то у цьому разі заявник може взаємодіяти з патентним повіреним своєї країни.

 

2.3. Торговельна марка Співтовариства
Реєстрація торгових марок Співтовариства, також, як і реєстрація промислових зразків Співтовариства, здійснюється Офісом з гармонізації в м. Аліканте. Так само український заявник має право на подачу заявок, оскільки проживає (або веде бізнес) в країні-учасниці Паризької конвенції, за умови залучення атестованого європейського патентного повіреного.
Торговельна марка реєструється на 10 років, зазначений строк може продовжуватися на 10-річний період необмежену кількість разів.
Переваги даної процедури реєстрації:
– подання єдиної заявки однією з п’яти європейських мов дозволяє отримати охорону відразу в усіх 27-ми країнах Євросоюзу, з автоматичним розширенням охорони на всіх нових членів ЄС;
– для подання заявки не потрібна попередня національна реєстрація або національна подача, як це передбачено Мадридської системою (див. далі);
– сплачується єдиний збір за подання заявки, який становить 900 євро, якщо заявляється не більше трьох класів Міжнародної класифікації товарів і послуг, + по 150 євро за кожен клас понад три;
– стандартний строк реєстрації складає близько 8 місяців;
Ризики / недоліки даної системи для заявника:
– у разі, якщо хоча б в одній з країн Євросоюзу було відмовлено в реєстрації торговельної марки, це тягне автоматичну відмову в реєстрації у всіх країнах Євросоюзу. Однак, заявнику надається можливість перетворити заявку за національною процедурою в тих країнах Євросоюзу, де не було подано заперечення проти реєстрації;
– оформлення і подання заявки українським заявником безпосередньо до Офісу з гармонізації внутрішнього ринку, а також подальше діловодство по заявці, здійснюється тільки за участю європейського патентного повіреного. Разом з тим, торгову марку Співтовариства можна зареєструвати за Мадридською системою, що дозволить взаємодіяти з українським повіреним.

 

3. Міжнародні системи реєстрації та охорони
В основі таких систем лежать міжнародні договори, учасниками яких можуть бути різні держави, що знаходяться на різних континентах, незалежно від того, чи є ці держави членами регіональних угод. Більш того, регіональні організації, наведені в розділі 2 цієї статті, також є учасниками однієї або декількох угод, які визначають міжнародні системи охорони. Дані договори адмініструються Всесвітньою організацією інтелектуальної власності – ВОІВ в м. Женева (Швейцарія); там само знаходиться Міжнародне бюро ВОІВ, куди надходять усі заявки, подані в рамках міжнародної системи охорони.
Для зручності сприйняття наведемо описувані міжнародні системи і договори, що їх встановлюють, у таблиці:
Таблиця 1
Умовна
назва системи
Об’єкти

Назва угоди Рік та місто укладення Рік
набуття чинності для України
Гаазька система Промислові
зразки Гаазька угода про міжнародну охорону промислових зразків
Гаазький акт
Женевський акт 1925, Гаага

1960, Гаага
1999, Женева
2002
2003
Мадридська система Торговельні марки Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків
Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 1891, Мадрид

1989, Мадрид 1991

2000
Система
РСТ Винаходи Договір про патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty – PCT)
1971, Вашингтон 1991

Перераховані міжнародні договори встановлюють мінімум формальностей, однакових для всіх його учасників, що дозволяє просити охорону в багатьох країнах і регіонах. Безсумнівним плюсом таких міжнародних систем охорони є можливість для заявника, взаємодіючи з повіреним тільки своєї країни, подати одну заявку і один раз, на етапі подачі заявки, сплатити всі необхідні збори.
Коротко розглянемо механізми реєстрації та охорони об’єктів в рамках даних систем.

 

3.1. Гаазька система
За процедурою Гаазької системи український заявник може подати міжнародну заявку англійською або французькою мовою безпосередньо в Міжнародне бюро ВОІВ, яке здійснює реєстрацію заявки, що надійшла, та розсилає її копії в патентні відомства зазначених заявником країн (або регіональних об’єднань). Протягом встановленого строку патентні відомства цих країн мають право направити відмову у визнанні міжнародної реєстрації. Якщо така відмова не надійде, то промисловий зразок вважається зареєстрованим на території зазначеної заявником держави. Міжнародна реєстрація промислових зразків діє протягом 5 років, з можливістю кількох продовжень ще по 5 років, на загальний термін до 15-ти років (для деяких держав – до 25 років).
Учасниками Гаазької системи охорони в даний час є 65 країн і регіональних організацій.
Переваги:
– заявник може подати одну заявку англійською або французькою мовою більш, ніж в 60-ти країнах, включаючи Європейський Союз, який є учасником даної системи, без залучення зареєстрованих європейських повірених і патентних повірених зазначених в заявці країн;
– збір сплачується один раз при поданні заявки; базовий збір за подачу заявки по одному промисловому зразку становить 397 швейцарських франка + 167 швейцарських франка за публікацію зображення + в середньому по 60 швейцарських франка за зазначення кожної країни, в якій заявник хоче отримати охорону (якщо дана країна не встановила індивідуальні, вищі збори);
– процедура Гаазької системи дозволяє зареєструвати кілька промислових зразків в рамках однієї заявки, за умови, що ці промислові зразки відносяться до одного класу Міжнародної класифікації промислових зразків;
– охорона промислових зразків, що надається за Гаазькою системою, є ідентичною охороні, що надається за процедурою національної реєстрації.
Недоліки даної системи:
– до Гаазької угоди поки що не приєдналися такі держави, як Канада, Китай, Індія, Австралія, Російська Федерація, Республіка Білорусь, Казахстан, країни Латинської Америки. Якщо заявник (власник) промислового зразка зацікавлений в його патентуванні на території зазначених держав, то йому слід вдатися до національної процедури.

 

3.2. Мадридська система
За процедурою Мадридської системи українськими заявниками подається одна міжнародна заявка через національне патентне відомство нашої країни, яке потім передає цю заявку до Міжнародного бюро ВОІВ (м. Женева). Міжнародне бюро здійснює реєстрацію та публікацію заявки, що надійшла, та розсилає її копії в патентні відомства зазначених заявником країн. Обов’язковою умовою даної процедури є реєстрація торговельної марки в країні походження, – так звана базова реєстрація, або хоча б подача заявки на реєстрацію в країні походження торговельної марки, – так звана базова заявка. Міжнародна реєстрація торговельної марки діє 10 років, з можливістю необмеженого числа продовження ще на 10 років.
Учасниками Мадридської системи охорони зараз є 97 держав і регіональних організацій.
Переваги Мадридської системи:
– заявник може подати одну заявку англійською або французькою мовою майже в ста країнах світу, включаючи Європейський Союз, який є учасником даної системи, без залучення національних повірених, та отримати охорону, ідентичну охороні, що надається за процедурою національної реєстрації;
– збір сплачується один раз при подачі заявки; базовий збір становить 653 швейцарських франка – для торгової марки, що заявляється в чорно-білому зображенні, або 903 швейцарських франка – для торгової марки, що заявляється в кольорі, + по 100 швейцарських франка за вказівку кожної країни, в якій заявник хоче отримати охорону (якщо країна, що вказується, не встановила індивідуальні, вищі збори) + по 100 швейцарських франка за кожний клас Міжнародної класифікації товарів і послуг понад три;
– в результаті чітко встановлених строків розгляду заявок патентними відомствами і за умови своєчасної сплати збору заявник отримує інформацію про охорону своєї торговельної марки в зазначених ним країнах (або про попередню відмову в охороні) приблизно за рік, що не завжди можливо за процедурою національних реєстрацій. Так, наприклад, строк реєстрації торговельних марок в Російській Федерації, Республіці Білорусь, Республіці Казахстан може тривати від півтора до трьох років;
– в подальшому міжнародну реєстрацію можна територіально розширювати, подаючи заяви із зазначенням інших держав, які з самого початку не були зазначені заявником.
Однак, у даної системи охорони є певні ризики і недоліки для заявника:
– залежність від національної реєстрації протягом 5-ти років – міжнародна реєстрація скасовується, якщо була припинена базова реєстрація або відхилена базова заявка в країні походження (наприклад, в реєстрації торгової марки в країні заявника було відмовлено або здійснена там реєстрація була визнана недійсною);
– список держав-учасників Мадридської системи є меншим, ніж список держав-учасниць Паризької конвенції. Так, наприклад, учасником Мадридської системи не є Канада, Об’єднані Арабські Емірати, більшість країн Латинської Америки, отримувати охорону в цих країнах потрібно за національною процедурою, в кожній окремо взятій державі.

 

3.3. Система РСТ
Механізм патентної охорони, заснований на Договорі РСТ, істотно відрізняється від міжнародної системи охорони промислових зразків і торгових марок: якщо за Гаазькою і Мадридською системами подається єдина заявка, на підставі якої здійснюється реєстрація об’єкта і надання охорони в зазначених у заявці державах, то в рамках системи РСТ можлива тільки подача патентної заявки, подальша процедура здійснюється вже безпосередньо в державі або регіоні, що цікавлять заявника. Виходячи з цього, процедуру патентування за Договором РСТ традиційно ділять на «міжнародну» і «національну» фази.
Схематично це відбувається наступним чином: не пізніше 12-ти місяців з дати подання національної (пріоритетною) заявки, Заявник подає через патентне відомство своєї країни або безпосередньо в Міжнародне бюро ВОІВ патентну заявку РСТ, де встановлюється дата подання заявки, проводиться міжнародний пошук компетентним пошуковим органом і відбувається публікація заявки разом з результатами міжнародного пошуку. За бажанням заявника уповноваженою пошуковим органом може бути, також, проведена міжнародна експертиза. За бажанням заявника уповноваженим пошуковим органом може бути, також, проведена міжнародна попередня експертиза. Міжнародна заявка вважається поданою в усі держави та регіональні організації, які є учасниками Договору РСТ.
Міжнародна фаза завершується через 30 місяців (в деяких державах – через 31 місяць) з дати подання пріоритетної заявки, до закінчення яких заявник повинен перейти на національну фазу, тобто подати, зазвичай за участю національного повіреного, заявку PCT в патентні відомства держав/організацій, які його цікавлять, з перекладом на робочу мову відомства, відповідно до встановлених там приписів та оплатою передбачених патентних зборів. Подальший розгляд патентної заявки і процедура видачі охоронного документа здійснюються у повній відповідності до законодавства держави (організації), до якої подано заявку.
Для українських заявників мовами заявки PCT є російська або англійська, на цих мовах здійснюється листування між заявником і національним відомством і Міжнародним бюро; міжнародними пошуковими органами – Федеральним інститутом інтелектуальної власності (Роспатент) або Європейським патентним відомством (ЄПВ). При поданні заявки РСТ необхідно сплатити збір за подання заявки та за проведення міжнародного пошуку, яке залежить від обраного заявником міжнародного пошукового органу.
Ми можемо пишатися тим, що починаючи з 16 лютого 2016 р. Укрпатент стає 20-м в світі відомством, компетентним для проведення міжнародного пошуку та міжнародної попередньої експертизи за заявками РСТ, що, у певних випадках, не тільки зручно для наших заявників, а й істотно піднімає імідж держави у світовій системі інтелектуальної власності.
Дуже коротко розглянувши досить непросту процедуру охорони винаходів за Договором РСТ, постараємося проаналізувати її переваги та відповісти на питання, чому при всій її складності і, в певному сенсі, половинчастості (адже заявник так і не отримує жаданий «світовий патент»), вона, тим не менш, є дуже затребуваною в сучасному світі:
– після подання однієї правильно оформленої заявки РСТ та одноразової сплати встановленого збору, заявник просить правову охорону в усіх державах/організаціях, які є членами Договору РСТ, а на сьогодні це 142 держави, включно з Європейською патентною організацією та Євразійською патентною організацією;
– на відміну від встановленого Паризькою конвенцією 12-місячного строку подання заявок, зарубіжні країни, що цікавлять заявника, за процедурою РСТ цей строк становить 30 місяців (а для деяких учасників РСТ – 31 місяць); таким чином заявник отримує додаткові півтора року для того, щоб провести маркетингове дослідження зарубіжних ринків, пошук інвесторів або партнерів, та на основі зібраної інформації остаточно визначитися з необхідністю патентування в тій чи іншій країні;
– ця сама додаткова відстрочка у півтора року дозволяє зібрати необхідні кошти на оплату зборів і послуг повіреного для переведення заявки РСТ на національну фазу, що набагато зручніше за процедури на основі Паризької конвенції (із преклюзивним 12-ти місячним строком для подання заявок в національні відомства);
– процедура PCТ надає можливість мінімум двічі вносити зміни до поданої заявки, що може стати дуже актуальним у разі допущення неочевидних помилок в пріоритетній заявці, або у разі виявлення в процесі випробування або експлуатації нових властивостей описаного в пріоритетній заявці об’єкта технології;
– в рамках системи РСТ для українських заявників-фізичних осіб передбачено суттєві пільги. Так, знижка на збір за подання заявки PCT для українських заявників становить 90%, тобто зі встановлених 1384 доларів США, наші заявники оплачують тільки 138,40 доларів. Знижка на збір за проведення міжнародного пошуку Європейським патентним відомством становить 75%, тобто зі встановлених 1875 євро, наші заявники сплачують тільки 468,75 євро;
– в подальшому, при переході на національну фазу для заявників також передбачені пільги з оплати зборів, в залежності від того, який пошуковий орган проводив міжнародний пошук та від того, проводилась або не проводилась міжнародна попередня експертиза.

Коротко підсумовуючи запропонований огляд, хочеться підкреслити, що у сфері інтелектуальної власності, як і в житті, не буває готових рецептів. Автор цієї статті спробувала наочно показати, що кожна з систем охорони, що існує, має як свої переваги, так і недоліки, а кожен об’єкт промислової власності, перш ніж він буде заявлений як предмет правової охорони, повинний бути ретельно та всебічно проаналізований, зокрема з урахуванням його існуючої або потенційної комерційної цінності, регіонів використання, наявності існуючих в цих регіонах аналогів, що дискредитують новизну або оригінальність, або тотожних чи схожих засобів індивідуалізації. Приймаючи остаточне рішення також слід обов’язково враховувати, яка система експертизи – явочна, перевірочна чи відкладена, – встановлена в відомстві, що розглядає заявки та здійснює реєстрацію/видає охоронні документи.

ОХОРОНА ПРАВ НА КОМЕРЦІЙНІ НАЙМЕНУВАННЯ: проблемні питання, порівняльний аналіз, перспективи розвитку

Лемещук Наталія Вадимівна, адвокат, патентний повірений України
Опубліковано: «Вісник одеської адвокатури», 2008, № 3

 

Із набранням чинності Цивільного та Господарського кодексів України у праві інтелектуальної власності з’явився новий об’єкт – «комерційне найменування». Він прийшов на зміну «фірмового найменування», згадуваному у статті 27 Цивільного кодексу Української РСР, яка з даного питання мала відсильний характер до законодавства СРСР. Як відомо, законодавство, яке регулювало б правову охорону фірмових найменувань, так і не було розроблено (очевидно, через непотрібність цього об’єкта в епоху розвиненого соціалізму), тому продовжувало діяти Положення про фірму, затверджене Постановою ЦВК і Раднаркому від 22 червня 1927 року. Це положення проіснувало до недавніх пір і втратило чинність лише 1 січня 2004 року у зв’язку з прийняттям ЦКУ та ГКУ.

Автори нових кодексів замінили термін «фірмове найменування» терміном «комерційне найменування» з принципових міркувань. Вони виходили з того, що суб’єктом права на фірму може бути тільки юридична особа, в той час як суб’єктами права на комерційне найменування можуть бути як юридичні особи, так фізичні особи-підприємці. Однак, як показує час, трьох статей цивільного кодексу (ст.ст. 489-491 ЦКУ), однієї статті господарського кодексу (ст. 159 ГКУ) і попутних згадок в деяких інших законах і міжнародних договорах (ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності) категорично недостатньо для того, щоб цей потрібний і цікавий об’єкт інтелектуальної власності почав по-справжньому «працювати». Недостатньо ні для юридичних осіб, ні для фізосіб-підприємців, ні для правознавців – теоретиків та практиків.

 

У даній статті увазі колег пропонується висвітлення проблемних питань використання права на комерційне найменування в Україні, порівняльний аналіз правової охорони комерційних (фірмових) найменувань у деяких державах ближнього і далекого зарубіжжя, аспекти міжнародно-правової охорони фірмових найменувань, а також перспективи розвитку національного законодавства з даного питання.

 

Перша і основна проблема використання комерційного найменування в Україні пов’язана з тим, що ні у національному законодавстві, ні у Паризькій конвенції про охорону промислової власності 1883 року, яка набрала чинності для нашої держави з 25.12.1991 р. (далі – «Паризька конвенція»), не дається визначення «комерційне (фірмове) найменування». В результаті вже не перший рік серед вчених та практиків ведуться дискусії: чи є комерційне найменування офіційним найменуванням юридичної особи або комерційне найменування – це псевдонім підприємницької діяльності.
Прихильники першої із зазначених позицій стверджують, що комерційне найменування має повністю збігатися з повним найменуванням юридичної особи. У свою чергу, в структурі комерційного найменування вони виділяють так званий «корпус», в якому вказується тип підприємства, його організаційно-правова форма, та допоміжну частину, в якій вказується власне найменування юридичної особи. При уважному розгляді виявляється, що ця точка зору запозичена у російських вчених, які відштовхуються від принципів фірмового найменування, закладених ще в Положенні про фірму: істинність, новизна, розрізняльність, стабільність фірми (див., наприклад, Сергєєв А.П. Право інтелектуальної власності в Російській Федерації. – М .: Проспект, 2003. – С. 574).

 

Їх опоненти розглядають комерційне найменування як своєрідний псевдонім суб’єкта господарювання. На їхню думку, комерційне найменування служить не для індивідуалізації підприємства, а для індивідуалізації бізнесу, який здійснюється в певному місці, з використанням певного цілісного майнового комплексу і для якого характерні певна якість товарів/послуг, культура виробництва/обслуговування, кваліфікований найманий персонал тощо. При цьому «псевдонім», на відміну від найменування юридичної особи, може відчужуватися при продажі цілісного майнового комплексу, який використовується для ведення даної діяльності. Саме ця можливість відчуження комерційного найменування, його переходу до іншого суб’єкта підприємництва і становить, на їхню думку, корінну відмінність між найменуванням юридичної особи та комерційним найменуванням.
Друге проблемне питання цього об’єкта безпосередньо пов’язане з першим і полягає в тому, що законодавством не визначено яке комерційне найменування може мати фізична особа-підприємець: чи повинні це бути тільки власні прізвище та ім’я або підприємець може використовувати у якості комерційного найменування інші позначення, так звані «вигадані назви», наприклад, «Агентство з підбору персоналу «Жанетта», «Салон краси «Ля Роз», «Вулканізація «Скат» і т.д. Норма ст. 159 Господарського кодексу України, яка встановлює, що громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я, на жаль, не дозволяє зробити однозначний висновок з цього приводу. Також, як і норма ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», що передбачає додавання до власного імені якогось відмітного елементу.

 

Наступна проблема: законодавство про найменуваннях юридичних осіб (Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу, затверджені Наказом Держкомпідприємництва України 09.06.2004 р № 65) не узгоджено з законодавством про комерційні найменування. Виходячи зі статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб…», в Україні не може бути двох підприємств або організацій з однаковими найменуваннями, в той час, як ст. 489 ЦКУ визначає, що особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють і реалізують, та послуг, які ними надаються.

 

Список проблемних питань можна продовжувати і далі. Так, не вирішено питання про ведення реєстру комерційних найменувань, існування якого передбачено ст. 159 ГКУ та ст. 489 ЦКУ; не визначено, чи може одна особа мати кілька комерційних найменувань, чи може цей об’єкт надаватися в комерційну концесію. Відсутність чітких дефініцій не дозволяє навіть подумати про можливість успадковувати комерційне найменування фізичної особи-підприємця. Так само, внаслідок слабкої законодавчої регламентації на практиці виникають випадки колізії прав між власниками комерційних найменувань та власниками тотожних або подібних словесних торгових марок, між власниками комерційних найменувань та власниками тотожних або схожих доменних імен.

 

Отже, існує маса дискусійних та практичних питань, які необхідно вирішувати на законодавчому рівні. Але як видно з вищенаведеного, для їх вирішення необхідно розробити принципову позицію і, в першу чергу, визначитися щодо суті комерційного найменування: чи є воно синонімом офіційного найменування суб’єкта підприємництва або комерційне найменування – це псевдонім бізнесу? В даному контексті здається логічним проаналізувати досвід регулювання прав на комерційне (фірмове) найменування в інших країнах, а також ознайомитися з положеннями міжнародних норм. Вивченням цих питань в останні роки займаються фахівці Держдепартаменту інтелектуальної власності, Українського інституту промислової власності, співробітники і аспіранти Інституту держави і права ім. Корецького, інші фахівці.

 

Ось деякі висновки, які можна зробити за результатами вивчення даної проблематики:

1. Існують країни, де щодо фірмових найменувань теорія і практика дотримується принципу «істинності фірми». Юридичним особам забороняється виступати в комерційних відносинах під ім’ям, відмінним від зареєстрованого найменування компанії (зокрема, Російська Федерація, ФРН, Австрія).
Для деяких інших держав характерний принцип «свободи фірми»: поряд з офіційним найменуванням компаній дозволяється використання одного або декількох вигаданих назв: «trade name» – в США, «business name» – в Великобританії, «nom commercial» – у Франції. В якості фірмового найменування може бути вибрано практично будь-яке словесне позначення. За такої умови може бути встановлена вимога щодо розкриття інформації про бізнес, якщо торгівля здійснюється під вигаданим найменуванням. Так, відповідно до Закону Великобританії про бізнес-найменування 1985 р. (Business Names Act), кожна особа, яка використовує бізнес-найменування повинно вказувати, відповідно до свого правового статусу, найменування корпорації або кожного з партнерів, або індивідуальне ім’я особи (підприємця), а також адресу для направлення кореспонденції: в місцях, де здійснюється бізнес та є контакти з покупцями і постачальниками; в діловій кореспонденції; в рахунках на поставку товарів або послуг; в інвойсах або квитанціях; в письмових вимогах про сплату грошових зобов’язань.

 

2. Реєстрація фірмових найменувань має правовстановлююче значення тільки в Китаї. У всіх інших країнах-членах Паризької конвенції право на фірмове найменування виникає внаслідок його використання, як це і передбачено Паризькою конвенцією. Разом з тим, в 63 із 72 вивчених країн поряд з торговими реєстрами компаній ведуться реєстри фірмових найменувань. Ці функції покладені на органи, що здійснюють реєстрацію компаній або на патентні відомства.

 

3. На відміну від фірмового найменування, яке вважається об’єктом інтелектуальної власності, право на найменування компаній розглядають або як особисте немайнове право (в країнах романо-германської системи права) або як право власності компанії (в країнах англо-американської системи права). Право на найменування компанії виникає при підписанні установчих документів та реєстрації компанії. Компанія з відповідним найменуванням має право на захист проти використання ідентичного або схожого найменування третьою особою. Це можливо за умови використання найменування в комерційній діяльності.

 

4. У всіх країнах фізична особа, яка займається бізнесом, є суб’єктом права на фірмове найменування (полеміка на цю тему ведеться тільки в Росії). Більш того, в деяких країнах (навіть в тих, які дотримуються принципу істинності фірми, як, наприклад, ФРН) індивідуальний підприємець може мати кілька фірмових найменувань, якщо він здійснює бізнес через кілька належних йому підприємств.

 

5. У Модельному законі для країн, що розвиваються, про торгові марки, фірмові найменування і акти недобросовісної конкуренції, прийнятому в 1967 р. Об’єднаним міжнародним бюро із захисту інтелектуальної власності (надалі реорганізовано до Всесвітньої організації інтелектуальної власності), фірмове найменування визначається як найменування або позначення, яке ідентифікує підприємство юридичної або фізичної особи. У коментарі до Модельного закону зазначено, що до складу фірмового найменування може входити ім’я власника, його псевдонім, якесь вигадане ім’я, опис підприємства або будь-яке інше позначення. Цей закон допускає, що підприємець може використовувати більше, ніж одне фірмове найменування, наприклад, повне найменування та його скорочення, або спеціальне найменування для частини підприємства.
Всі найменування в разі їх незалежного використання повинні охоронятися законом рівною мірою. У коментарі також зазначається, що підприємства можуть мати тотожні назви за умови, якщо це не буде вводити в оману публіку, наприклад, в разі достатньої віддаленості один від одного, коли вони знаходяться в різних частинах країни і кожне з них відомо локально.

 

6. Згідно із Картахенською угодою 1993 року, – міжнародною регіональною угодою між країнами Латинської Америки (Болівією, Колумбією, Еквадором, Перу і Венесуелою), фірмове найменування – це будь-яке позначення, яке ідентифікує економічну діяльність, підприємство або торговельний заклад. Фірмове найменування може складатися з корпоративного зазначення підприємства (закладу), його ділової назви чи іншого позначення, внесеного до реєстру торговців або торгових підприємств. Визначається, що підприємство (заклад) може володіти більш, ніж одним фірмовим найменуванням. Виключне право на фірмове найменування набувається з моменту першого використання і припиняється, коли таке використання припиняється або коли припиняється діяльність підприємства (закладу). Відповідно до внутрішнього законодавства країн-учасниць угоди, власник фірмового найменування може зареєструвати (задепонувати) його в патентному відомстві. Така реєстрація (депонування) є деклараційною за своїм характером.

 

Наведений порівняльний аналіз ще раз підтверджує той факт, що законодавство України в частині охорони фірмових найменувань врегульовано дуже слабо і потребує докорінних змін. При цьому можна піти двома шляхами: 1) визначити, що комерційне найменування = найменуванню юридичної особи, тобто вибрати шлях, яким пішли країни континентальної Європи, які дотримуються принципу «істинності фірми»; 2) визначити, що найменування юридичної особи – це особисте немайнове право, а комерційне найменування – це те ім’я, під яким здійснюється підприємницька діяльність, тобто майнове право інтелектуальної власності; таким шляхом пішли країни, які дотримуються принципу «свободи фірми». Аналогічним чином слід визначити і вимоги до комерційного найменування фізичної особи-підприємця – закріпити обов’язок підприємця використовувати тільки свої ім’я та прізвище або передбачити можливість вибору інших словесних позначень в якості комерційних найменувань.

 

Звичайно, другий шлях здається більш складним, але, на глибоке переконання автора даної статті, він буде повністю відповідати дійсності і максимально захищати права суб’єктів підприємництва. «Готель «Континенталь», «Ресторан «Естерліта», «Рекрутингова компанія «Департамент ресурсів», «Студія веб-дизайну «Доміно», «Туристичне агентство «Вітер мандрів» – ці та тисячі інших яскравих і цікавих назв не збігаються з офіційним найменуванням зареєстрованої юридичної особи або взагалі здійснюють свою діяльність через фізосіб-підприємців. Проте, вони відомі на ринку, мають сформовану клієнтуру і ділову репутацію, тобто саме ці назви, а зовсім не прізвища підприємців, є об’єктами права інтелектуальної власності. Крім того, не можна забувати, що навіть в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці існує багато однофамільців, не кажучи вже про всю країну, тому комерційне найменування «СПД Іванов» не тільки не індивідуалізує підприємця, а й порушує вимогу закону про неприпустимість введення в обман споживачів.

 

Реалізація моделі, що базується на принципі «свободи фірми», на думку автора статті, неможлива без ведення реєстру комерційних найменувань, який, щоб уникнути порушення ст. 8 Паризької конвенції, не повинен носити обов’язковий, правовстановлюючий характер. Таку реєстрацію умовно можна порівняти з реєстрацією прав на об’єкти авторського права: право автора на твір виникає внаслідок його створення, виконання будь-яких спеціальних формальностей не вимагається, проте для підтвердження авторства можна в будь-який час здійснити державну реєстрацію. Це зручно, тому що з’являється документ (свідоцтво), що спрощує процедуру розпорядження майновими правами автора, оформлення спадщини і полегшує тягар доведення прав авторства в разі виникнення судового спору.

 

Ведення реєстру комерційних найменувань можна покласти на органи, що здійснюють державну реєстрацію суб’єктів підприємництва, проте видається більш логічним, щоб цим займалося патентне відомство. Для зазначення предмета діяльності можна використовувати існуючі класифікатори – КВЕД або Міжнародну класифікацію товарів і послуг, яка застосовується при реєстрації торгових марок. Плата за внесення до реєстру повинна залежати від вимог суб’єкта господарювання та від виду його діяльності: використання комерційного найменування в межах однієї області (локальне використання) має коштувати дешевше, ніж використання комерційного найменування в масштабах України.

 

При всій первісній складності, такий реєстр буде мати велику кількість позитивних моментів:

а) дозволить уникнути появи на одній адміністративній території суб’єктів підприємництва з однаковими комерційними найменуваннями, здатними ввести в оману споживачів;

б) полегшить вибір найменувань і комерційних найменувань для нових суб’єктів господарювання (до речі, більше 60-ти країн мають реєстри фірмових найменувань в режимі он-лайн з оплатним доступом);

в) допоможе проводити перевірку новизни заявлених на реєстрацію торговельних марок, які, відповідно до ст. 6 Закону України «Про знаки для товарів і послуг», не повинні бути тотожними або схожими із вже існуючими комерційними найменуваннями інших осіб щодо споріднених товарів і послуг;

г) полегшить доведення факту використання комерційного найменування для фізичних осіб-підприємців, якщо це найменування не збігається з їх власним ім’ям, і для юридичних осіб, у яких комерційне найменування не збігається з офіційно зареєстрованим найменуванням;

ґ) полегшить доведення пріоритету у використанні комерційного найменування;

д) дозволить оформити спадщину на цей об’єкт у разі смерті фізичної особи-підприємця (якщо законодавець вирішить, що фірмовою назвою товару може бути і вигадане назва) і зафіксувати факт відчуження комерційного найменування або його надання в комерційну концесію (якщо законодавець дозволить надавати цей об’єкт в комерційну концесію, що можливо тільки в концепції «свободи фірми»).

 

Таким чином, ведення реєстру наповнить життям цей досить слабкий наразі об’єкт і дозволить йому зайняти гідне місце поряд з іншим засобом індивідуалізації бізнесу – торговельною маркою. Це дуже важливо, враховуючи курс України на вступ до Євросоюзу: в європейських державах фірмовим найменуванням приділяється не менше уваги, ніж торговим маркам, а в скандинавських країнах (Данії, Фінляндії, Норвегії, Швеції) фірмові найменування мають навіть більш сильну охорону, ніж торговельні марки.

 

А поки немає реєстру, і діють тільки три статті ЦК і одна стаття ГК, можна запропонувати юридичним особам вказувати своє комерційне найменування (повне/скорочене) в статуті, відразу ж після вказівки повного і скороченого офіційного найменування, а фізособам-підприємцям – обов’язково вказувати назву свого об’єкта в обліковій картці об’єкта торгівлі та сфери послуг, яка заповнюється в виконавчих органах місцевого самоврядування для отримання дозволу на їх розміщення, а також намагатися переконати співробітників податкової інспекції дописати комерційне найменування (ресторан, магазин, агентство, салон, Інтернет-кафе і т. д.) в книгу обліку доходів і витрат, в свідоцтво про сплату єдиного податку, в торговий патент, – щоб були офіційні документи, які підтверджують використання комерційного найменування. Або реєструвати комерційне найменування в якості торгової марки, в чому автор статті із задоволенням допоможе.

У Китаї суд визнав авторські права штучного інтелекту

Суд Шеньчженя ухвалив, що створений штучним інтелектом твір підлягає захисту на підставі норм авторського права. Таке рішення було прийнято в результаті суперечки між корпорацією Tencent і онлайн-платформою, яка належить компанії Shanghai Yingxun Technology.

 

Платформа без дозволу скопіювала контент, згенерований Dreamwriter. Dreamwriter є програмою, яка призначена для автоматичного написання новин, і була розроблена корпорацією Tencent в 2015 році.

 

У серпні 2018 року Dreamwriter написав статтю, що була опублікована на сайті Tencent Securities з позначкою про те, що цей текст був створений автоматично програмою Dreamwriter. Пізніше стаття була скопійована платформою компанії Shanghai Yingxun Technology.

 

У своєму рішенні суд зазначив, що форма вираження статті відповідає вимогам письмової роботи, структура і логіка статті розумні та зрозумілі, а також в статті присутня певна ступінь оригінальності.

 

Народний суд округу Шеньчжень постановив, що компанія Shanghai Yingxun Technology своїми діями порушила авторські права корпорації Tencent і повинна нести цивільну відповідальність. Беручи до уваги, що відповідач вже видалив спірну роботу зі свого сайту, компанія Shanghai Yingxun Technology повинна виплатити компенсацію корпорації Tencent за економічні збитки та захист прав.

 

Джерело: https://www.chinadaily.com.cn/

Група Led Zeppelin здобула перемогу в боротьбі за «Stairway to Heaven»

Легендарна група Led Zeppelin здобула перемогу в суперечці, в якій її звинувачували в порушенні авторських прав на пісню «Stairway to Heaven». Апеляційний суд 9-го округу (США) залишив в силі рішення присяжних, яке встановило, що пісня «Stairway to Heaven» не порушує авторські права пісні 1968 року «Taurus» групи Spirit.

 

Перший позов був поданий в 2014 році. У ньому стверджувалося, що гітарний вступ пісні «Stairway to Heaven» порушує авторські права на музичну складову пісні «Taurus».

Під час судового розгляду представник позивача просив відтворити звукозаписи пісень «Stairway to Heaven» і «Taurus», так як стверджував, що захист авторського права на пісню «Taurus» повинний включати не тільки ноти, але й пісню в тому вигляді, в якому вона була записана. Однак в задоволенні цього клопотання суддя відмовив.

 

Справа в тому, що авторське право на «Taurus» підлягає правовому захисту згідно з Актом про авторське право 1909 року, який поширюється на ноти, але не на звукозапис. Звукозаписи не були захищені до 1972 року. Авторське право на пісню «Taurus» було зареєстроване в 1967 році, і примірник твору, який був використаний для реєстрації, представляв собою одну сторінку нот.

Акт про авторське право 1976 року докорінно змінив вимоги до захисту авторських прав, дозволивши розцінювати публічне розповсюдження звукозаписів як музичний твір. Це дозволило артистам подавати в якості депозитної копії безпосередньо звукозапис. Проте це стало можливим лише після вступу в силу Акту в 1978 році.

 

У своїй апеляції, представник позивача стверджував, що суддя допустив помилку та не проінструктував присяжних про використання при розгляді справи правила зворотнього співвідношення. Правило зворотнього співвідношення використовується у разі, якщо одна сторона може довести, що сторона, яка порушила закон, мала високу ступінь доступу до роботи позивача. У разі, якщо висока ступінь доступу визначена, застосовується більш низький стандарт доведення для визначення схожості пісень. Правило зворотнього співвідношення є спірним правилом, яке Апеляційний суд 9-го округу використовував при розгляді справ про авторське право з 1977 року.

 

У позові стверджувалося, що учасники групи Led Zeppelin мали доступ до пісень групи Spirit під час їх спільного туру в кінці 1960-х. Однак гітарист Led Zeppelin стверджує, що ніколи не бачив виступи групи Spirit.

Оскільки роботи тепер легко доступні в інтернеті, суд зазначив, що поняття «доступ» стає все більш розмитим в сучасному цифровому світі.

 

Крім того, що Апеляційний суд 9-го округу підтвердив рішення судді першої інстанції не інструктувати присяжних про використання правила зворотнього співвідношення, він також повністю скасував це правило, оскільки воно не є частиною законодавства про авторське право, не піддається логіці і створює невизначеність як для суддів, так і для сторін.

 

Рішення Апеляційного суду 9-го округу стало не тільки перемогою для групи Led Zeppelin, але цілком можливо перемогою для музичної галузі в цілому.

 

Джерело: https://edition.cnn.com/

Суд в Швейцарії ухвалив, що Jagermeister не ображає почуттів віруючих

Федеральний інститут інтелектуальної власності Швейцарії звернувся до суду з метою запобігти використанню логотипу Jagermeister для інших товарів, крім пляшок алкоголю і предметів. Такі обмеження Інститут обґрунтовував тим, що зображення логотипу ображає релігійні уподобання деяких споживачів.

 

Олень і хрест між його рогами, зображені на логотипі Jagermeister, пов’язані з історією святого Губерта, який жив у восьмому столітті. Він був завзятим мисливцем, і внаслідок цього часто залишав без уваги свої релігійні обов’язки. Одного разу під час полювання перед ним з’явився олень з хрестом між рогами, та голос велів святому Губерту повернутися до своїх обов’язків.

 

Однак Федеральний адміністративний суд у Санкт-Галлені відхилив це звернення. Не дивлячись на те, що історія логотипу дійсно ґрунтується на старовинній християнській казці, сьогодні середньостатистичний споживач безумовно асоціює зображення з продукцією Jagermeister. На думку швейцарських суддів активне використання даного зображення компанією Jagermeister згодом послабило його релігійний характер, і тому таке зображення не може нікого образити.

 

Таким чином, Jagermeister може використовувати свій логотип в Швейцарії не тільки для алкогольних напоїв та одягу, але і щодо будь-якої рекламної діяльності та продукції, а також щодо косметики, мобільних пристроїв і телекомунікаційних послуг.

 

Джерело: https://www.swissinfo.ch/

Захист найменування «Бальзамічний оцет з Модени» не поширюється на терміни «бальзамічний» та «оцет»

Суд Європейського Союзу розглянув питання Федерального верховного суду Німеччини, який звернувся з проханням дати пояснення — чи охороняє найменування “Бальзамічний оцет з Модени” (Aceto Balsamico di Modena) тільки саме найменування повністю або поширюється й на негеографічні терміни цього найменування (а саме “оцет”, “бальзамічний”, “бальзамічний оцет”) відповідно до Положення ЄС про захищені географічні зазначення та захищені позначення походження сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування.

Таке питання постало у зв’язку із конфліктом, що виник між італійським консорціумом виробників та німецьким виробником продуктів на основі оцту.

 

Італійський консорціум виробляє продукти, позначені найменуванням Aceto Balsamico di Modena (PGI)» (Бальзамічний оцет з Модени, Італія). Дане найменування, у свою чергу, з 2009 року зареєстроване у реєстрі захищених позначень походження та реєстрі захищених географічних зазначень.

 

Німецька компанія виробляє та продає продукти на основі оцту, які виготовляються з вин регіону Баден. На етикетках своїх продуктів вона використовує слова “бальзамічний” (balsamico) та “німецький бальзамічний” (deutscher balsamico).

 

Італійський консорціум висунув вимогу до німецької компанії припинити використання терміну “бальзамічний” (balsamico) на етикетках своєї продукції. У відповідь на це, німецька компанія звернулась до суду Німеччини з метою отримати декларацію щодо того, що вона може використовувати цей термін стосовно своїх продуктів.

 

Під час розгляду поставленого питання, Суд Європейського Союзу дійшов наступних висновків. У своєму рішенні, Суд ЄС постановив, що захист найменування “Бальзамічний оцет з Модени” (Aceto Balsamico di Modena) не поширюється на використання окремих негеографічних термінів представленого найменування. Суд зауважив, що реєстрація захищеного географічного зазначення та захист, який така реєстрація надає, охоплюють найменування “Бальзамічний оцет з Модени” (Aceto Balsamico di Modena) загалом, оскільки саме воно має визнану репутацію на національному та міжнародному ринках. Та навпаки, негеографічні терміни цього географічного зазначення, зокрема “оцет” та “бальзамічний”, їх використання в сполученні та переклад не підлягають такого роду захисту, оскільки “оцет” є загальним терміном, а “бальзамічний” є прикметником, який зазвичай використовується для позначення оцту з гіркувато-солодким смаком.

 

Джерело: http://curia.europa.eu/

Суд Данії став на заваді намірам дизайнерів розрізати роботу художника для створення годинників

Данський суд прийняв рішення та заборонив власникам бренду годинників Kanske різати картину данського художника Tal R та використовувати полотно його роботи в якості циферблату для лінії люксових наручних годинників.

У серпні цього року власники бренду годинників Kanske, Данн Торлейфссон і Арне Лейвсгард, придбали в галереї Вікторії Мюро картину данського художника Tal R «Paris Chic» за 70000 фунтів стерлінгів.
У жовтні виробники годинників повідомили про те, що вони мають намір розрізати картину і використати полотно для дизайну годинників, які планували випустити у кількості від 200 до 300 штук. Продати такий годинник виробники планували за ціною 10000 датських крон (близько 1500 доларів США).

 

Художник засудив проект та заявив, що плани виробників годинників є «неповажної спробою заробити гроші і привернути увагу, зробивши продукт з мого мистецтва». Крім того, художник звернувся до суду з наміром зупинити проект, хоч і визнав, що коли власники придбали картину, вони отримали право розпоряджатися нею на свій розсуд. Однак він не згоден з тим, щоб його твір змінювали та знову представляли у відкритому доступі, особливо не з комерційних причин.

 

У листопаді адвокат художника звернувся до суду з запитом про захист від порушення авторських прав. У свою чергу, адвокат, який представляв інтереси власників бренду годинників, стверджував, що даний проект знищить картину, а не змінить її, що датським законодавством дозволено.

 

У своєму рішенні суд прийняв сторону художника, погодившись з його аргументами, що дизайн є зміною твору, а не його знищенням, що є порушенням законодавства про авторське право. Суд виніс рішення на користь Tal R, заборонив дизайнерам реалізовувати свій проект і зобов’язав їх сплатити судові витрати. Суд також додав, що виробники годинників допустили зловживання художнім авторитетом Tal R в комерційних цілях, що загрожувало завдати шкоди його репутації.

 

Джерело: https://hyperallergic.com/