У жовтні 2023 року нарешті закінчилось наше багаторічне протистояння з державним органом, на який покладені функції реєстрації авторського права на твір.
Справа почалась ще у 2019 році, коли Міністерство економічного розвитку і торгівлі України відмовило в реєстрації авторського права на збірки творів неологізму, створених нашим клієнтом.
На той момент процедура подання заявок на реєстрацію авторського права, їх розгляду, державної реєстрації, публікації відомостей про реєстрацію та видачі свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір, а також порядок ведення Державного реєстру, встановлювались Порядком державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1756.
Встановленим Порядком були чітко визначені підстави для відмови в реєстрації авторського права, які обмежувались лише випадками неправильного оформлення матеріалів заявки (саме з формальної точки зору!) або несплатою збору.
Однак всупереч зазначеному Порядку, Мінекономіки відмовило в державній реєстрації авторських прав на збірки творів неологізму, посилаючись на те, що подані заявки не відповідають вимогам ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України та вимогам ч. 1 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції від 04.11.2018 р.).
Діючи в інтересах клієнта, керуючий партнер компанії «ЛЕКС ІНТЕЛЗ», адвокат Наталя Лемещук, звернулась до суду, обґрунтовуючи позовну заяву тим, що:
- державна реєстрація авторського права на твір здійснюється Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, яке приймає заявки, подані на реєстрацію, і розглядає їх з метою визначення відповідності вимогам розділів II та III Порядку (тобто не Цивільному кодексу і не Закону про авторське право, а саме підзаконному нормативному акту – Порядку);
- відповідно до Порядку заявка – це сукупність документів, яка має містити чітко визначений перелік матеріалів та відомостей; за умови правильного оформлення цих документів та зазначення встановлених Порядком відомостей, приймається рішення про реєстрацію авторського права автора, в противному випадку Мінекономрозвитку має надіслати повідомлення із запитом щодо надання матеріалів чи відомостей, яких не вистачає для прийняття рішення;
- автор та його представник не отримували жодних повідомлень з Мінекономрозвитку щодо надання додаткових матеріалів чи інформації, що свідчить про те, що зауважень до матеріалів заявок Мінекономрозвитку не мало;
- відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- у преамбулі Порядку, який діяв на той момент, було вказано, що цей підзаконний акт був прийнятий на виконання Закону України «Про авторське право і суміжні права» і в ньому відсутня така причина відмови у реєстрації авторського права на твір як «невідповідність заявки вимогам ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України та вимогам ч. 1 ст. 8 Закону про авторське право і суміжні права».
Печерським районним судом міста Києва було розглянуто цивільну справу про визнання незаконними та скасування рішень про відмову у реєстрації авторського права на твори, однак у задоволенні позову було відмовлено повністю. Суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про обґрунтовану відмову у реєстрації авторського права, оскільки на реєстрацію було подано твори, в яких, на думку суду, були відсутні ознаки збірки творів, визначені законодавством України, а було лише представлено назву термінів.
Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції, нами було подано апеляційну скаргу. В обгрунтування апеляційної скарги було зазначено, що:
- заявки на реєстрацію були оформлені правильно та у повному обсязі. Жодних повідомлень щодо неправильного оформлення від Мінекономіки не надходило, а тому, відповідно до Порядку державної реєстрації №1756, авторське право підлягало реєстрації, оскільки Мінекономіки не має повноважень щодо проведення експертизи твору і не встановлює факт виникнення авторства. Відтак, відповідач не діяв на підставі, у межах своїх повноважень, та у законодавчо визначений спосіб.
- твори позивача є результатами творчої праці, а тому мають право бути зареєстрованими як об’єкти авторського права.
Постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу було задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва скасовано та ухвалене нове судове рішення про часткове задоволення позову, а саме, визнано незаконним та скасовано рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про відмову у реєстрацію авторського права на твори.
Апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що підставою для ухвалення рішення про відмову у реєстрації авторського права на твори було те, що вони нібито не відповідають вимогам частини 1 статті 433 ЦК України та частини 1 статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права», за змістом яких наведено перелік об’єктів авторського права, які вважаються творами. Проте за змістом заявок про реєстрацію авторського права вбачається, що заявником було вказано до якого об’єкту авторського права належить твір, а ухвалюючи оскаржувані рішення, орган реєстрації належним чином не обґрунтував та не вмотивував відмови у реєстрації авторського права, натомість пояснення мотивів своїх рішень надав лише під час розгляду справи в суді першої інстанції.
У травні 2022 року Міністерство економіки України подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду. Як підставу для касаційного оскарження постанови апеляційного суду Мінекономіки зазначило відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема стосовно питання достатньої та належної міри обґрунтованості (вмотивованості) рішення органу державної влади при застосуванні підстав для відмови у реєстрації авторських прав на твори (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
У відзиві на касаційну скаргу адвокати АО «ЛЕКС ІНТЕЛЗ» Наталя Лемещук та Яна Левченко повторно акцентували увагу суду на таких аспектах:
- у рішеннях про відмову в реєстрації авторського права на твори, орган реєстрації лише послався на невідповідність заявок нормам права, проте мотиви таких відмов навів лише у відклику на позовну заяву. При цьому норми права, на які послався відповідач у відмовах, не містять жодних вимог щодо поданих заявок;
- законодавство України не містить визначення того, що розуміти під збіркою творів та які її ознаки. Наш клієнт прагнув зареєструвати своє авторське право на збірку творів, об’єднаних в складені твори та зібраних за однією тематикою й логічним принципом, доклавши при їх поєднанні творчих зусиль та фантазії. А отже, твори неологізму можуть бути об’єктами авторського права.
У жовтні 2023 року Верховний Суд нарешті поставив фінальну крапку у цьому спорі. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду та вказав, що рішення про відмову в реєстрації авторського права на твір має бути обґрунтованим та вмотивованим, містити конкретні підстави для відмови, а також переконливі та зрозумілі для заявника мотиви прийняття такого рішення.
За час розгляду даної справи у судах трьох інстанцій змінилося чинне законодавство у сфері авторського права та суміжних прав; реформувався орган, що проводить державну реєстрацію авторських прав – на зміну
Укрпатенту прийшло УКРНОІВІ, було розроблено нове положення у сфері реєстрації авторських прав та договорів, що стосуються прав автора на твір, але незмінним залишається наступне:
- державні органи повинні діяти в межах своїх повноважень і у спосіб передбачений чинним законодавством;
- авторське право виникає з моменту створення твору і реєструється за бажанням автора, безвідносно цінності або оригінальності створеного ним твору;
- авторське право може бути зареєстровано навіть на незвичні та нетрадиційні об’єкти авторського права, які не перелічені в Законі, оскільки їх перелік не є вичерпним;
- державний орган не вправі на власний розсуд визначати або заперечувати приналежність того чи іншого твору до об’єктів авторського права.